У періоди турбулентності складно складати довгострокові плани, розробляти стратегію та визначати тренди на декілька років вперед. Тим більше — в секторі культурних та креативних індустрій. Проте є напрями культурних проєктів, які вже декілька років зберігають популярність і все більше розвиваються, особливо в Україні. У матеріалі нижче розповідаємо, що це за тренди та чому вони залишаться навіть після пандемії.

Крос-секторальність 

Крос-секторальність — це співпраця інших галузей з культурними проєктами. Наприклад, поєднання культури та аудіовізуального контенту через цифрові технології. Подібні проєкти виграшні для обох секторів: вони показують, наскільки нові технології можуть бути придатними для різних сфер життя, а культура досягає нової аудиторії. Зокрема, зараз найбільш популярними крос-секторальними проєктами є ті, що використовують віртуальну або доповнену реальність: адже якою б не була тема, у VR вона зацікавить набагато більше людей. І не тільки через яскравий сторітелінг, залучення до подій, можливість відчути себе в іншому місці чи в іншому часі, але й через те, що нові та малознайомі технології привертають більше уваги, ніж фільм або інсталяція. 

VR також дає досвід залучення різних органів чуття: слух, зір, відчуття простору, іноді навіть тактильність і запах. Переваги віртуальної реальності вже давно використовують в освіті (медики проводять операції у VR), рекламі (бренди створюють обгортки та упаковки, які оживають у додатку), розвагах (відеоігри у віртуальній реальності), журналістиці (читачеві дають можливість досліджувати ту чи іншу територію самостійно) тощо. В Україні такими крос-секторальними проєктами займаються X-Platform, Sensorama, Carbon та інші.  

Діджиталізація

Про те, що діджиталізація — це тренд та майбутнє багатьох проєктів, говорили вже давно. Але карантин показав, що без переходу в онлайн та без діджитал-стратегії діяльність може просто зупинитись. Це не означає, що про офлайн треба забути, але ігнорувати технології та діджитал-сферу тепер неможливо. 

У більшості бізнесів, проєктів та інституцій є свій сайт, що допомагає не тільки комунікувати з аудиторією, але й виконувати багато функцій. Наприклад, книжкові видавництва (навіть малі) через сайт реалізовують продукцію, а також зберігають на ньому інформацію про свої видання. Але діджиталізація — це не тільки про комунікацію або прибуток, але й про популяризацію та доступність. Цифрові платформи, такі як Takflix, реактуалізовують українські стрічки, влаштовують обговорення з режисерами та надають доступ для глядачів з-за кордону. І це не створено під конкретний фестиваль або подію, подібні ресурси працюють увесь рік. Освітні платформи, такі як Prometheus або EdEra, надають можливість вчитися та опановувати нові спеціальності безкоштовно у будь-якій точці України, незалежно від рівня знань або фізичних особливостей. 

Культурні інституції теж не можуть залишатися осторонь від трендів діджиталізації. Під час карантину тільки ті, хто змогли адаптуватися до нових форматів, не втратили свою аудиторію. А деякі навіть розширили — як Docudays: їх фільми переглядали з усієї України, а люди з порушеннями слуху та зору могли дивитися більшість стрічок без перепон. 

Інклюзивність

Інклюзія — це не спеціально створені для людей з інвалідністю проєкти, а ті, що створені для всіх від самого початку. І культура має бути не благом для обраних, а доступною для всіх. Проте тренди створення інклюзивних проєктів та програм почали з’являтися в Україні останнім часом, у тому числі через грантові програми, такі як Український культурний фонд. 

Якщо ви готуєте свій проєкт, варто подумати: чи доступний він всім; чи зможуть до нього долучитися або скористатися тим, що він пропонує, люди з інвалідністю; чи не дискримінує він за статевою, релігійною або сексуальною ознакою; чи не ображає контент когось. Наприклад, якщо ви організовуєте фестиваль, зверніть увагу на те, чи зручно буде дістатися людям на візках до локацій, чи зможуть відвідати події мами з дітьми. При створенні відеоконтенту не зайве подбати про субтитри, а на сайті розмістити декілька версій для тих, у кого є порушення зору. 

Усе більше культурних інституцій долучаються до інклюзії: музеї створюють спеціальні аудіогіди, проводять екскурсії жестовою мовою, започатковують програми для людей з порушенням психоемоційного спектру (Музей Ханенків); кінофестивалі роблять спеціальні субтитри та тифлокоментарі; великі музичні фестивалі не забувають про інфраструктуру для людей на візках. Усе це має бути нормою, а не трендом. Проте в популярності цієї теми є свої плюси: про неї більше говорять, а отже, суспільство стає більш відкритим. 

Глобалізація

Хоча багато експертів вважають, що культурні проєкти будуть зосереджуватися на локальних питаннях, міжнародна співпраця ще триматиметься в трендах креативної індустрії. Можливо, обмін досвідом — найважливіше в міжнародних проєктах — перейде в онлайн, проте потреба в інтернаціональному спілкуванні не зникне. 

Тренд глобалізації не тільки в тому, що жителі різних країн стають ближчими один до одного, — показати та відкрити свою культуру можна більшій кількості людей, а це підсилює культурну дипломатію. Остання, до речі, зараз є потужною силою для змін та можливістю вибудувати зв’язки. Тобто навіть у часи, коли кордони знову закриті, не варто забувати про міжнародну співпрацю та підтримку. Адже це може підсилити проєкт та вивести його на новий рівень.