Культурні та освітні заклади і проєкти одними з перших відчули на собі карантинні обмеження через пандемію COVID-19, адже орієнтовані передусім на аудиторію та живе спілкування. Тож культура ще більше підсилила свій статус «не на часі». Утім, на карантині багато культурних проєктів продовжили функціонувати: хто онлайн, а хто переформатовуючи свою роботу для подальших викликів. Ми розпитали представників музею, театру, фестивалю та видавництва про те, що змінилося за час карантину, які прогнози та як підтримати культуру просто зараз. 

Музеї: спілкуватися з аудиторією онлайн

У музеях із початком карантину спершу планували контролювати кількість відвідувачів, проте потім заклади взагалі зачинилися. Аби не втратити свою аудиторію, найсучасніші з них перейшли в онлайн. Музей «Територія Терору» у Львові, наприклад, почав розповідати про свою колекцію та робити короткі відео про залаштунки музейної роботи. Одеський художній музей проводив екскурсії в прямому ефірі. А Музей Богдана та Варвари Ханенків — один із найбільших у Києві — майже щодня знайомить поціновувачів мистецтва зі своїми експонатами. 

Ольга Носко, менеджерка з комунікацій Музею Ханенків, розповідає, що в онлайн перейшло лише спілкування з відвідувачами, проте наукова робота та догляд за колекцією нікуди не зникли. Навіть під час суворих карантинних обмежень працівники технічних відділів діставалися до музею, щоб піклуватися про експонати. 

Комунікація з аудиторією відбувається на сторінках у соціальних мережах — фейсбуці, інстаграмі та телеграмі. «Ще на початку карантину ми зрозуміли: перше, що спадає на думку при обговоренні форматів — онлайн-екскурсії, — не наше рішення. Повноцінну екскурсію важко і дивитися, і проводити. Плюс у якийсь момент онлайн-подій стало так багато, що від них захотілося сховатися. Нові формати знайшли нас у тих ресурсах, про які завжди мріялося, але не доходили руки. Наприклад, ми запустили музейні підкасти „Ханенківські історії“ (здається, це перша українська серія підкастів від музею) і почали розвивати ютуб-канал», — розповідає Ольга. Так, на ютуб-каналі з’явилося перше відео українською жестовою мовою, створене спільно з головою Київської спілки нечуючих художників «Натхнення» Олексієм Нашивочніковим. 

На думку Ольги Носко, навіть найархаїчніші установи вже не зможуть ігнорувати важливість присутності онлайн з різноманітними формами взаємодії. Не перший рік у музейній спільноті обговорюють появи турів віртуальної реальності. У них є багато переваг: жодних черг, можливість розглядати предмети з будь-якого боку, повільне вивчення та інклюзивний підхід. Проте, вважає Ольга, саме карантин показав, що ніякі онлайн-тури найкращими музеями світу не замінять живого враження від особистого візиту. 

Тепер перед музеями окрім викликів, як залишатися сучасними та як забезпечити собі належне фінансування, постало й питання безпеки відвідувачів: контроль кількості людей, наявність антисептиків та масок, дезінфекція приміщень. 

Як у сьогоднішній ситуації підтримати той чи інший музей? «Передусім музеї можна підтримати увагою. Не у всіх є сувенірна продукція чи квитки на події, які можна завчасно придбати онлайн, але, мабуть, у всіх музеїв є сторінки у фейсбуці та інстаграмі — підписуйтеся на своїх улюбленців, коментуйте, діліться з друзями, — радить Ольга Носко. — Через брак реклами часто музеї залишаються немов невидимими для частини населення, яка не так активно цікавиться культурними новинами. У силах кожного з нас змінити це для свого оточення. Наостанок розповім приємну історію: під час карантину до музею звернулася людина, яка захотіла залишитися невідомою, з бажанням перевести 5 тисяч гривень. Просто так, щоб підтримати музей». 

Фестивалі: перехід в онлайн та розширення аудиторії

Великі й малі фестивалі — ті, кому, можливо, карантин дався найскладніше. Адже значимі музичні, кіно- чи арт-події не спланувати за місяць, підготовка може тривати рік. І скасування фестивалів — це великі фінансові ризики. Більшість із тих, у кого події були заплановані на літо або пізню весну, до останнього чекали, що ситуація стабілізується. 

Декому вдалося перейти в онлайн, і це навіть мало свої плюси. За три тижні до запланованого початку харківський фестиваль соціальних інновацій та сучасної музики Plan B перенесли на жовтень, а паралельно почали готувати програму онлайн-проєкту «На карантині з Plan B». 

«Щоб не мовчати цілих півроку, ми започаткували серію подій „На карантині з Plan B“. Карантин викликав бум соціальних інновацій, реакцій спільноти, запустив хвилю громадської активності, з’явилися нові проєкти та ініціативи. В онлайн-проєкті „На карантині з Plan B“ ми відкриваємо крутих українських музикантів, діджеїв, творців змін, локальну культуру та запрошуємо спікерів з різних країн поділитися своїм баченням соціальних, політичних та культурних процесів сьогодення», — розповідає Тамара Лазаренко, піар-менеджерка фестивалю. Вона впевнена, що із завершенням карантину хвиля онлайну не спаде, утворяться зручні та креативні формати. Команда Plan B тестить різні можливості: від стрімів рейвів до галузевих дискусій, від воркшопів до цілого фестивалю «Make Music Day Україна», що об’єднає Львів та Харків. 

Із плюсів Тамара виділяє збільшення аудиторії — кожна трансляція збирає близько 15 тисяч глядачів з усієї України. Коштів на онлайн-проєкт треба у кілька разів менше в порівнянні з офлайн-заходом. Проте фестиваль уже витратив велику частку бюджету на підготовку та промоцію саме офлайн-формату, тобто видатки проєкту значно збільшилися, а сам Plan B розтягнувся у часі. Але, за словами Тамари Лазаренко, бюджети — це те, що зміниться у фестивальній індустрії перш за все: «Це викличе розвиток креативності у пошуку фінансування, оптимізуються командні процеси, ціноутворення. Конкуренція також зросте, бо знизилася здатність аудиторії платити за таку кількість подій. Можливо, буде важче запросити деяких спікерів та музикантів, адже їхній графік стане ще щільнішим, а ризики — ще більш непередбачуваними. З іншого боку, це вплине на розвиток локальних спільнот та зародження нових форматів подій, особливо в онлайні». Вона також радить перестрахуватися на майбутнє і додати до угод пункт про форс-мажорні обставини й обговорювати це з донорами, партнерами і командою. 

Видавництва: діджитал-стратегії та електронні книги 

Здавалося, що єдині, хто може працювати як раніше, — видавництва. Адже щоб читати книги, не обов’язково кудись ходити та комунікувати з іншими людьми. Проте, за словами видавців, продажі впали, а видання більшості друкованих книг довелося відкласти. 

«Онлайн-продажі стали досить популярними через те, що книгарні та бібліотеки були зачинені. Але продажі як такі зменшилися. Український книжковий ринок замислюється про електронні книжки, і відбувається переформатування на діджитал-стратегії. Питання в тому, що буде з друкованим форматом і наскільки книжка може лишитися демократичним медіа», — зазначає Катерина Носко, співзасновниця видавництва IST Publishing. Особливо складно зараз маленьким або спеціалізованим видавництвам, цінник яких трохи вищий за середній, через малі наклади та складність друку. 

«На щастя, жоден проєкт, який ми запустили, не зупинився. Ми навіть почали планувати нашу першу електронну книжку — український переклад бестселлера Джона Берджера «Як ми бачимо», — розповідає Катерина. За її словами, у видавництвах зміниться підхід до комунікацій через те, що з’явилося розуміння важливості соціальних зв’язків. Так, наприклад, IST Publishing запустило Клуб книжкових амбасадорів, де обговорюють роботу малих видавництв, книжкову індустрію та культурні процеси. 

«Щодо прогнозів — відбудуться зміни у роботі книжкових магазинів. Почнуть закривати спеціалізовані інді-книгарні, тому що це і без карантину було збитковою справою. У Великобританії видавництва зараз активно створюють підкасти й аудіокниги. Це те, що зараз намагаються робити більшість іноземних видавництв — або взагалі запускають своє радіо. Такі проєкти з’являються через неможливість спілкуватися з аудиторією. Соціальні зв’язки почали рватися — на цій хвилі ми зрозуміли, що спільнота є ресурсом, і започаткували Клуб книжкових амбасадорів», — говорить Катерина. 

Проте шанси, що малі видавництва закриються, а великі — скоротять команду і нові видання, все ж є. Тому, аби підтримати улюблені видавництва, Катерина Носко радить не тільки купувати книжки, але й лишати рецензії та відгуки про них і популяризувати читання у соціальних мережах та серед знайомих. Вона також припускає, що може з’явитися практика річних підписок на нові книги, яка давно діє за кордоном.

Театр: зум-вистави та підтримка аудиторії

«З початком карантину у нас була паніка», — зізнається Ярослава Кравченко, директорка та продюсерка «Дикого театру». Напередодні він випустив прем’єру «Механічного апельсина», досить масштабну і дорогу постановку, але другий акторський склад так і не зміг вийти на сцену через епідемію. Спочатку театр сподівався, що карантин триватиме місяць, і розрахував, що фінансів вистачить протриматися цей час. Коли ж перший етап карантину перейшов у другий — запустив кілька онлайн-проєктів. Історія «Дикого театру», насправді, схожа на історії інших незалежних театрів: вони живуть за рахунок продажу квитків на вистави — на відміну від державних театрів, у яких є фінансування. 

«Коли ми зрозуміли, що всі театральні плани зруйновані, а карантин з кожним днем з’їдає бюджети на майбутні вистави, то вирішили зробити зум-презентації текстів, які планували поставити на сцені. Нашим глядачам цей формат зайшов, а ми змогли побачити реакцію публіки на тексти. Карантин показав у принципі очевидне: онлайн-театр не може замінити офлайн. Через мережу втрачається частина емоцій, інтонацій, комунікація послаблюється. Але все ж онлайн-покази можливі», — зазначає Ярослава. 

У театрі також почали розмірковувати про експериментальні вистави: як і куди можна перенести стаціонарні постановки, щоб їх можна було безпечно показувати і не втрачати театральності. Наприклад, «Віталіка» планують показати в автокінотеатрі, а «Кицюню» — на СТО чи шиномонтажі. «Дикий театр» і раніше працював з незвичайними локаціями: театр у зоопарку, театр в легкоатлетичному манежі, театр у цирку. Зараз є імерсивна вистава під землею «Рентген» й анархічний вестерн «Червоне, чорне і знову червоне», прем’єра якого має відбутися просто неба у «Мамаєвій Слободі». Площа цього тематичного дендропарку становить майже 9 гектарів, і це дозволить глядачам дотримуватися соціальної дистанції.

Проте прогнози Ярослава дає невтішні: «Карантин фактично знищив незалежний сектор не тільки театру, а й кіно, квиткових провайдерів, прокатних майданчиків, технічних операторів. Ніякого соціального захисту ми не маємо. Точно виживуть державні театри, у яких залишилося фінансування. Якщо ж до початку „осіннього театрального сезону“ можна буде працювати, але з обмеженнями — як, наприклад, зараз є у Німеччині, на третину залу, — це зробить театр збитковим. Або ж доведеться втричі підняти ціну квитка, і навряд глядачі, в силу кризи, що насувається, зможуть собі дозволити похід у театр».

Щоб підтримати «Дикий театр», можна стати патроном на Pаtreon або просто купити сертифікат-ф’ючерс на 100, 200 або 500 гривень і скористатися ним, коли театр повернеться до повноцінної роботи. Ці сертифікати можна дарувати іншим. Або можна обрати улюблений незалежний театр та дізнатися, як саме йому допомогти. 

Авторка: Оксана Семенік